Євродепутат Дьондьосі: криза мігрантів на білоруському кордоні – це ціна нерішучості
Протягом багатьох років Європа не може відповісти на два головних питання, які фундаментально формують світ навколо нас. Перший – це стосунки з авторитарними лідерами та їхніми режимами, другий – міграційне питання. Європа відчуває дедалі серйозніші наслідки того, що не робить нічого, окрім врегулювання криз, замість того, щоб розробити послідовну концепцію та стратегію. Більш чітко, ніж будь-коли, криза мігрантів, що розгортається на польсько-білоруському кордоні, демонструє нерішучість ЄС в обох цих питаннях.
Європейський Союз є цікавою організацією: хоча на сьогоднішній день він став набагато більшим, ніж вільний альянс, щоразу, коли справа доходить до спільної позиції, він одразу виявляється набагато меншим, ніж справжня федерація. Проте виклики, здається, ніколи не терпляче чекають, поки європейська інтеграція не підготується до них. Як наслідок, ЄС досі в основному спотикається через перешкоди на своєму шляху, на жаль, практично не маючи шансів вплинути чи сформувати навколишній світ.
Останні роки принесли два серйозні виклики, коли спільна позиція та послідовна політика були вкрай необхідні, ніж будь-коли раніше.
Першим питанням було: як Європі ставитися до авторитарних режимів світу? Чи слід спробувати послабити або навіть повалити їх і взяти на себе відповідні економічні ризики та ризики безпеки? Або, можливо, нам слід не помічати відмінностей між нашими політичними системами та прагнути підтримувати з ними добрі стосунки заради комерційного прибутку та миттєвої безпеки, водночас відмовляючись від проектованого образу Європи як захисника демократії та прав людини? Є багато аргументів на користь обох варіантів, але через відсутність консенсусу ЄС поки що не підтримує жоден із них. Замість цього він просто застряг із бентежною нерішучістю. Відносини ЄС і Мінська – яскравий тому приклад. Після фальсифікацій білоруських виборів влітку 2020 року Євросоюз дав усілякі обіцянки опозиції Лукашенка – лише для того, щоб лежати склавши руки, поки білоруський диктатор методично й буквально знищував протести. Однак, запровадивши санкції проти Лукашенка та мінімізуючи відносини між ЄС та Білоруссю, ми втратили будь-який вплив, що залишився, і зуміли назавжди підштовхнути Лукашенка на бік Москви, тоді як члени білоруської опозиції, які все ще залишаються на волі, мають усі підстави почуватися повністю розчарованими ЄС.
Жоден інший сценарій не міг бути гіршим, ніж цей.
Іншою важливою проблемою було міграція, де ми також не змогли закласти основи для справжньої стратегії. Вагаючись між двома домінуючими ідеями, тобто «дозволити кожному в ЄС з гуманітарних міркувань» проти «закрити кордони та керувати питанням як справою безпеки та охорони», Європейський Союз не зміг знайти власну позицію. Нинішня система, коли ми зазвичай відмовляємося нікому впускати, але якщо вони все ж таки якимось чином перетнуть кордон, ми надаємо їм притулок і піклуємося про них, корисна лише для створення небезпеки та розпалювання політичних заворушень.
Те, що ми бачимо на польсько-білоруському кордоні, випливає з цих двох проблем: ЄС намагався ухилитися від відповідальності та так довго відкладав рішення, що нарешті застряг у павутині власної нерішучості.
Саме на це Лукашенко зараз і посилається. Цю кризу фактично створили ми, європейці. Якби Європа вирішила взагалі пропускати мігрантів, які чекають на кордоні, Лукашенку навряд чи було б вигідно витрачати гроші та енергію на сприяння процесу, який і без нього йде. Якби він все-таки вирішив це зробити, усі могли б просто піти через кордон ЄС. З іншого боку, якби Європа вирішила раз і назавжди покінчити з нелегальною міграцією та захистити свої кордони, незважаючи ні на що, щоб зберегти свою безпеку та соціальний спокій, Лукашенко більше не буде зацікавлений у тому, щоб мігранти скупчувалися. Польський кордон.
Якщо він це зробить, то тільки зашкодить своїй країні, тому що ці тисячі людей залишаться в Білорусі, поки не зможуть повернутися додому.
Ця ситуація справді є кризою – кризою нерішучості.
На жаль, на таких ситуаціях виграють лише популісти. Наприклад, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан щойно прилетів до Анкари, щоб поговорити про міграцію з урядом Туреччини…
Читайте такожЧи має ЄС платити за охорону кордону Угорщини?
джерело: Jobbik – прес-реліз
будь ласка, зробіть пожертву тут
Гарячі новини
Що сталося сьогодні в Угорщині? — 1 травня 2024 р
Кандидат у мери Будапешта від Фідес обіцяє чистий, організований Будапешт
Нове нічне сполучення з цього угорського міста до Варшави!
Фон дер Ляєн: Угорці зробили Європу сильнішою, угорський комісар: Це не той ЄС, про який ми мріяли
Поїзди та автобуси в Угорщині тепер легше відстежувати в режимі реального часу!
Угорщина святкує 20-ту річницю членства в Європейському Союзі